ПЕРШОМУ З НЕБЕСНОЇ СОТНІ

Ти бачиш, Сергію, світає,
Майдан прокидається вже.
Чи встиг долетіть ти до раю,
Де війн не буває й пожеж?
Бо тут у нас пекло, Серьожо,
Б’ють кулі підступно згори,
Прицільно і влучно. Це, схоже,
Вступили у бій снайпери.
Між пеклом, Сергійку, і раєм
Така бува відстань мала!
І, мабуть, Господь один знає,
Які нам судились діла.
Шляхи ми самі обираєм:
Рабами чи вільними буть,
Чи йти за свободу, за гідність – до краю,
Чи, очі сховавши, назад повернуть.
Про нас будуть люди судити по вчинках,
Але не забудуть ніколи Майдан,
Як з нього здіймались до Вічності, синку,
Щоб вивільнить душі свої від кайдан!
Ступивши сміливо на шлях незворотній,
Не кажучи зайвих і жалісних слів,
Ти першим з всієї Небесної сотні
З Майдану
У Вічність
Злетів!
Між пеклом, Герою, і раєм
Завжди була відстань мала.
Майдан вже затих. Не стріляють …
Але і не меншає зла.
Стріляють у іншому місці сьогодні,
У іншому місці сьогодні горить,
А в небі чатує НЕБЕСНАЯ СОТНЯ,
І дивиться пильно на нас всіх згори -
Чи ж стали, бодай, розумнішими люди,
Чи правильний вибір зуміли зробить?
Лишаться рабами, чи вільними будуть,
І будуть в країні оновленій жить!

Автор: Анатолій Олексійович Антоненко –
відомий марганецький (Дніпропетровщина) поет та прозаїк.
Багато людей з усієї України залюбки слухають та читають його вірші.
З приводу подій на Євромайдані він написав цей вірш, присвячений першому загиблому
під час протестів у Києві в кінці 2013 – на початку 2014 року.