14Від імені Букварика(13.09.2012 12:48)
[Матеріал]
Не знаю достеменно, чи усі учні памятають свого Букварика. Але я, Букварик, памятаю усіх своїх учнів. Які у кожного з них руки, які очі, як він вимовляє читане. І взагалі, я дуже люблю спостерігати за учнями під час читання. Це дуже цікаво. Але більш за все я не люблю тих учнів, які лінуються читати свого Букварика. І завжди мрію, щоби такі учні мені не зустрічалися. -:))
Я, Вороньківський Юрій Михайлович, маю дуже потішного онука Юрка. Він також – Воронківський. І також – Юра, або просто Юрко. -: )) Веселун ще той! Минулого року пішов до школи. Вже й закінчив перший клас. Так я про цьогорічне свято «Прощай Букварику» у нього розпитав. Він мені розказав, а я записав. І ось що у нас вийшло. -: )) Тільки, цур!, без глузувань. -: ))
Торік маленьким, в перший клас, Випроводжала мене мати, Співало серце на вустах, Раділо й бавилось дитячим, Умінням бачити людей, Відкритим серденьком маленьким, Іти назустріч відкриттям, І розуміти світ безмежний. Мене зустріла наша школа, Теплом осіннім і квітками, Дитячим гомоном й руками Першої вчительки в житті. І всі раділи, бо всі ми діти, Першому дзвонику і квітам, Новеньким партам і місцям, Маленьким учням й коридорам І тиші, й голосу у класі, Першої вчительки, й очам, Надійним, вірним і дитячим Щасливим усмішкам у класі…
Отакі спогади про рік минулий були у нас з Юрком. Є що згадати. Є! Є! Адже позаду шість років життя! Плюс ще один рік! Та ще й який! -: )))))))))
З однієї ми родини від Андрія до Ярини. Як по одному, самі, ми буваємо німі, хоч і маєм різні назви й добре знаєте всіх нас ви. Певним станемо рядком – заговоримо ладком. Ми – писемності основа. А без нас ніхто ні слова!
Дорогенькі Першокласники! Ні! Вибачте! Вже - другокласники! Аякже! Було на початку навчального року: "Здрастуй, Букварику!" А тепер вже й "Прощай, Букварику!" Прощай, то прощай... але в серці хай залишається!
Є книг багато – радісних, печальних. Товстих, тонких, барвистих, наче жар. Але одна – книжкам усім начальник, І звуть її по-простому – Буквар. Із нього слів не вируба сокира, Це маленятам кращий в світі дар, І мова в нім – легка, співуча, щира, Дитячі душі гріє він – Буквар.
Привіт! Ми, три бабусі 64-го випуску ДНЗ «Гуцулятко», поздоровляємо першокласників Селятинської ЗОШ-інтернат зі святом «Прощавай Букварику!» Бажаємо їм і надалі вчитися охоче і гарно! Бо вчитися – то є велике задоволення. -: )))
А наші онуки свої Букварики вже почали вивчати і у дитсадку «Гуцулятко», і вдома.
Три Бабусі - від імені вихованців старшої різновікової групи «Віночок».
Переглядаю фотографії і аж серце щемить. Адже О.Д.Большакова - моя перша вчителька. І на дивний збіг обставин 22 травня я теж проводила свято Букварика зі своїми першокласниками. Олена Дмитріно, велике Вам людське спасибі за все!
Дружок! Ти вже вивчив Букварик? От і добре. А тепер…
Все зумієш прочитати: Що читають мама й тато, Назви вулиць та казки, Вірші та товсті книжки Про русалку чарівну, Про Ягу стару й страшну, І про лицарів чудових, І про гномиків казкових...
Я з міста Славути. Моє Свято Букваря було у далекому 1995 році, а школу я закінчила п’ять років тому. Вже й інститут (КПІ) встигла закінчити, Та не забувається той день. Тому цікавлюся такою подією у школі. У мене племінниця Катюша у цьому році мала своє свято «Прощавай Букварику!» Вона мені розказала оцей вірш, бо розказувала цей вірш у школі.
БУКВАР Тридцять три маленькі гноми Цей будинок населяють - Прочитати кожне слово Нам вони допомагають!
Придивіться до них ближче: Ось казки, а далі - вірші. Хто ж такий, отой казкар? Це - улюблений буквар!
Букварі на матеріалі живої української мови укладаються лише починаючи з ХІХ ст. Серед найбільш відомих - «Букварь южнорусскій» Тараса Шевченка (Санкт-Петербург, 1861). Ще видавався буквар «Українська абетка» Миколи Гатцука (М., 1861). Був і буквар під назвою «Граматка» Пантелеймона Куліша (СПб., 1857, 1861).
Складений Олександром Потебнею у 1864-1865 український буквар для недільних шкіл тривалий час залишався у рукописі.
У другій половині ХІХ ст. українські букварі друкувалися Тільки на західноукраїнських землях. А на Наддніпрянщині вони знову починають виходити лише у 20 столітті, фактично за радянської доби.
Найдавніші друковані українські букварі - це «Буквар» Івана Федоровича (Львів, 1574; Острог, 1578; назва умовна, бо стародрук не має заголовка) та Лаврентія Зизанія — «Наука ку читаню и розуміню писма словенскаго…» (Вільно,1596). Вони базувалися на матеріалі церковнослов'янської («словенороської») мови української редакції.
Словенороські букварі друкувалися в Україні протягом 17-18 ст. У «Букварі языка словенского» (Тирнава, 1699), випущеному для закарпатців, щоденні молитви подано церковнослов'янською та грецькою мовами в кириличній транскрипції. Тут уміщено деякі твори церковної поезії, елементи катехізису.
0
