А у Дніпропетровську таке! Нещодавно мер Дніпропетровська Іван Куліченко повідомив, що у березні 2013 року до 200-річчя Тараса Шевченка біля пам´ятника поету на Монастирському острові розташується упорядкована галявина, на якій із спеціально встановлених динаміків звучатиме поезія Тараса Шевченка у виконанні артистів.
Найкращий Сину України, Тарасе, Батьку дорогий! Про Тебе слава світом лине, Про Тебе знає світ цілий. Сьогодні в кожній нашій хаті Твій образ в квітах на стіні. При ньому стануть Твої діти, Тобі співатимуть пісні. І «Заповітом» привітають, І кожне Батька спом’яне, Дітворі личенька засяють, У серці гордість спалахне.
Про Тараса, про Шевченка Нам розказувала ненька, Про Тарасових батьків, Про сестер і про братів. Та й розповідав нам тато І цікаво і багато, Як Тарасик виростав, Як поетом славним став. Я Шевченка поважаю, Вірші все його вивчаю – Ось уже навчилась я Десять віршів з «Кобзаря».
Ми всі - Тарасові діти! І тому повинні відповідати такому своєму високому статусу. Читаймо Т.Г. Шевченка! Навчаймось у Т.Г. Шевченка! А у своїх сімях "...вольних-нових..." не забудьмо ми згадати незлим тихим словом його - Тараса Григоровича Шевченка.
Друзі! А мені приємно повідомити вам про те, що у нас в Дніпропетровську є певний слід великого Кобзаря – Т.Г.Шевченка. Справа в тім, що у Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара працював Дмитро Филимонович Красицький – правнук Тараса Григоровича Шевченка.
Відомо, що Д.Ф.Красицький народився у 1901 році у родині селян-бідняків в селі Зелена Діброва, що на Черкащині. Генеалогічне древо Д.Ф.Красицього свідчить, що його прабабкою була Катерина Григорівна Шевченко (1806-1850) – старша сестра геніального Кобзаря, яка у 1823 році взяла шлюб з Антоном Григоровичем Красицьким (1794-1848). У них народилося 12 дітей, з яких до повноліття дожило лише четверо: Федір, Степан, Яким та Максим. Яким Антонович і був дідом Д.Ф. Красицького по лінії батька Филимона Якимовича.
У 1924 році Дмитро закінчив Київський Інститут Народної Освіти. У 1925-1927 він заочно навчався у Комуністичному університеті імені Я.М.Свердлова. У роки Великої Вітчизняної війни (1941 – листопад 1943 рр.) знаходився у лавах Червоної армії, де отримав звання майора, за проявлену мужність та героїзм Дмитро Филимонович був нагороджений орденом «Червоної Зірки».
В характеристиці Д.Ф.Красицького від 20.11.1946 р., яку підписав ректор держуніверситету Л.Й. Сафронов, йде мова про те, що з 1 листопада 1943 р. по 1 березня 1956 р. Дмитро Филимонович працював в Дніпропетровському державному університеті у якості доцента і завідувача кафедри історії народів СРСР. Зазначалось, що він викладав лекції «хорошим, популярным языком на высоком теоретическом уровне», користувався авторитетом серед колег і студентів університету, нерідко виступав перед трудящими міста та області. Саме в цей період часу Дмитро Филимонович працював директором Дніпропетровського історичного музею імені Д.І.Яворницького. У 1944 році він організував і очолив етнографічну експедицію по Дніпру, під час якої було виявлено 700 знахідок, з них – 500 унікальних. Помер Д.Ф.Красицький у 1989 році у віці 88 років.
Ось такий він – правнук Тараса Григоровича Шевченка – Дмитро Филимонович Красицький.
За матеріалами Всеукраїнського щомісячника «Бористен», №2-2012 (248)
Розуміння, що я українець, не покидало мене ніколи. Ні, не оте хворобливо-кичливе, а справжнє, божественно-горде. Так: і божественне, і горде.
Ще в дитинстві прищеплена батьками та вчителями сільської школи любов до Кобзаревого слова супроводжує мене все життя. Хто ж він для мене?! Мабуть, перш за все, бунтарська невгамовність душі, свята її непідкупність, нескореність... Чи вогненна любов до народу-творця і така ж, вогненна, але спопеляюча, ненависть до його ворогів та нахлібників, заякими масками ті не ховали б свою хижу безликість. Чи живлюча творча рілля, з котрої росла, росте і ростиме неповторна письменницька слава України. Скоріше - все разом!
Тарас Григорович Шевченко - це і символ України в безмежному світі, її духовне національне безсмертя, це і вічна візитка справжнього, не перелицьованого українця. Як Шота Руставелі для грузина, як Адам Міцкевич для поляка, як Олександр Пушкін для росіянина. За межами України ти - не просто ти, а син, посланець землі, яка народила геній Тараса Григоровича Шевченка. На мовах усіх народів планети це звучить божественно-гордо.
Друзі! Давайте підкреслимо ще раз: Тарас Григорович Шевченко – класик української літератури, національна гордість українського народу!
Сьогодні ім'я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлено пам'ятники, його твори перекладені майже на всі мови світу, його ім'ям в Україні названо навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста. Національна опера України, Київський національний університет, центральний бульвар міста Києва носять ім'я видатного сина українського народу – Тараса Григоровича Шевченка. Все це – толерантна і щиросердна данина українського народу світлій пам’яті Тараса Григоровича Шевченка.
Буває, в неволі іноді згадаю ... А як ми бились, умирали, За що ми голови складали — В оці могили? Будеш жить, То, може, й знатимеш, небоже, Бо слава здорово кричить За наші голови... А може, І про могили, і про нас З старцями божими по селах Правдива дума невесела Меж людьми ходить...
Що ж, «правдива дума невесела» не згасла. Вона ходить… Скільки їх, люду того, пращурів наших до часів Шевченка і в часи після нього, поклали свої голови за щастя потомків своїх! Українців! Нас з вами! Читаймо Шевченка! Знаймо і згадуймо частіше важку і славну історію України! Слава Україні!
З 5 березня по 11 березня в школі проходив тиждень пам'яті Тараса Григоровича Шевченка.
0
