12:52
Засідання ШМО вихователів
21 грудня відбулося шкільне методичне засідання вихователів.

На засіданні розглянуто такі питанння:
1. Розвиток інноваційного потенціалу особистості вихователя в методичній роботі школи-інтернату.
2. Виховання дітей на культурно-історичному досвіді українського народу, вивчення звичаїв та обрядів.
3. Огляд методичної літератури.

 По першому питанню слухали голову методичного обєднання вихователів Бороденко С.А. ; по другому питанню вихователь Толстоносова М.Ю. підготувала виховний захід "Як у нас на Україні." Хар О.Р., бібліотекар школи, ознайомила всіх присутніх з новинками методичної літератури.



















 
Переглядів: 1081 | Додав: fart | Теги: Виховання дітей на культурно-істори, засідання ШМО вихователів, вивчення звичаїв та обрядів | Рейтинг: 5.0/3
Всього коментарів: 171 2 »
0
17 Вихователь   [Матеріал]
Звернення

Ми, – співавтори «Маніфесту гуманної педагогіки», – звертаємось до світової спільноти людей, стурбованих сучасним станом виховання та освіти підростаючого покоління, звертаємось до кожного вчителя, вихователя, педагога, керівника та працівника освіти, до кожного з батьків, до кожного студента педагогічних і непедагогічних вузів і коледжів, до кожного школяра, до всіх людей, кому не байдуже майбутнє нашої планети. Пропонуємо «Маніфест гуманної педагогіки», ідеї якого служать цілям духовно-морального становлення підростаючого покоління в атмосфері гуманності та особистісного підходу до Дитини. Закликаємо вас до єднання навколо «Маніфесту» і співробітництва в оздоровленні та оновленні освітнього світу, щоб кожна Дитина:

- виховувалась Людиною Благородною та Великодушною,
- розвивалась духовно і морально,
- оволодівала знаннями, що розширюють її свідомість і ведуть до творчості та творення блага,
- вчилась виражати, берегти та стверджувати в житті свою вільну волю,
- любила Батьківщину, цінувала та бережно ставилася до багатовікової культури свого народу і людства.

Для оновлення світу освіти на основі ідей гуманної педагогіки нам доведеться враховувати і долати перешкоди, що виникають як у зовнішньому, так і в нашому внутрішньому світі.

(Витяг з Маніфесту Гуманної педагогіки)

0
16 Вихователь   [Матеріал]
Маніфест гуманної педагогіки – живе творіння

Гуманна педагогіка у творчій практиці вчителів і в теоретичних дослідженнях учених із часом буде розкриватися, розширюватися та поглиблюватися. Будуть уточнюватися поняття і принципи, вдосконалюватися провідні ідеї, будуть відкриватися нові форми і методичні шляхи. Рух уперед викличе необхідність час від часу доповнювати, вдосконалювати, оновлювати текст «Маніфесту», розвивати його далі. Кожен буде мати можливість робити свій внесок у творення живої педагогіки, скрупульозно вивчаючи новий досвід і нову думку, тим самим вдосконалюючи та збагачуючи ідеї гуманної педагогіки. Така робота буде здійснюватись на підставі фундаментального та незмінного для гуманної педагогіки поняття духовного гуманізму.

(Витяг з Маніфесту Гуманної педагогіки)

0
15 Вихователь   [Матеріал]
Перемогти себе

Найбільша трудність у творенні гуманного освітнього світу знаходиться всередині нас самих. Це може бути наша зашкарублість і консерватизм, наша прив’язаність до авторитарного педагогічного мислення, скутість нашої свідомості лещатами матеріалізму, віра, що авторитаризм є справжнім шляхом педагогіки, лінощі займатися чимось новим, посилання на похилий вік тощо. Для тих, у кому мало любові до дітей, у кому авторитаризм і владолюбство стали рисами характеру, трудність самопереродження, звичайно, буде збільшуватися. Додамо до сказаного і ту обставину, що багато вчителів і вихователів, побоюючись свого начальства, бояться проявити надмірну активність.

Треба перемогти страх у собі, треба здійснити подвиг – стати героєм духу. Таке вольове рішення не залежить від будь-яких зовнішніх обставин, а залежить тільки від нас самих. Особистість народжується в боротьбі з самою собою. Боротьба ця буде нелегка, але достойна. Щоб стати творцями гуманного освітнього світу, щоб наше суб’єктивне освітнє поле було радісним для наших вихованців і учнів, нам потрібно буде:

- прийняти до нашої свідомості вимір духовності та мислити на його основі;
- облагороджувати свій характер, витончувати свої ставлення до дітей і оточуючих;
- вирощувати в собі творче терпіння;
- вдосконалювати мистецтво любити дітей, любити ближнього, радіти всьому піднесеному і прекрасному;
- керуватися в розв’язанні педагогічних завдань мудрістю;
- тягнутися до читання праць класиків педагогіки.

Тільки в такій боротьбі можна подолати, перемогти в собі все, що зв’язує нас із авторитарним мисленням і практикою. В цьому процесі сходження нас буде заохочувати зростаюча взаємна любов і довіра до наших вихованців і учнів, духовна спільність із кожним із них, яка постійно розширюється. Кожен досягне вивищення над самим собою, якщо будемо неухильно дотримуватись трьох заповідей: Вірити в безмежність кожної Дитини. Вірити в свою Іскру Божу. Вірити в перетворювальну силу гуманної педагогіки.

(Витяг з Маніфесту Гуманної педагогіки)

0
14 Вихователь   [Матеріал]
Педагогічне сузір’я слів

У нас, – у вчителів і вихователів, – є священні слова, вони, – як Педагогічне Сузір’я, за яким можна звіряти повноту і напрямок думки та стверджувати творчу практику. Вони розширюють і вивищують нашу свідомість і закликають до подвижницької діяльності. До цього Сузір’я входять слова-поняття: Учитель, Учень, Школа, Виховання, Освіта, Урок, Дитина, Діти, Турбота, Духовність, Гуманність. У них зберігаються істини для нашого гуманного педагогічного мислення.

Але сталася біда: поспішило невігластво, воно витіснило зі святих слів духовну суть і заповнило їх своїм мізерним досвідом. Так ми отримали бездушний і бездуховний скелет педагогічної свідомості:
Учитель – особа, яка навчає; викладач, предметник.
Школа – навчально-виховний заклад.
Виховання – вирощування, надання освіти, навчання правил поведінки.
Освіта – навчання, просвіта.
Урок – основна форма навчання.
Гуманність – людяність у суспільній діяльності; гуманний – людяний, чуйний, культурний тощо.
Такий зміст понять може обслуговувати тільки авторитарне педагогічне мислення.

Вимір духовності допомагає нам осягнути і повернути цим та іншим поняттям їхній сокровенний зміст, внаслідок чого перед нами відкриваються прекрасні горизонти гуманної педагогічної свідомості. Учитель – душа, яка носить і дарує Світло. Учень – душа, яка шукає (прагне) Світла. Їхня зустріч народжує Урок (педагогічний процес) – особливу смугу спільного піднесеного життя, в якому людина-учень росте і наповнюється Світлом від Учителя, надихається і далі спрямовується для розповсюдження у світі своїх дарів духу. Виховання, як повідомляє саме слово (рос. воспитание. – прим. пер.), – це живлення (рос. питание. – прим. пер.) духовної вісі людини, яка росте, а живиться вона духовною їжею – óбразами. Освіта (рос. образование. – прим. пер.) це є таїнство розкриття Божого Образу в людині. Образ Бога проявляється в людині через потоки піднесених образів краси, любові, доброти, знань. Джерелом потоків цих образів є Учитель, Вихователь.

Школа (від лат. scalae) східці для сходження душі та духовності людини. Східці ці знаходяться в Учителі, Вихователі, він і є Школою. Дитина (рос. ребенок. – прим. пер.) – відроджене нове буття. Діти – народ, що діє в істині. Турбота (рос. забота. – прим. пер.) розуміється як прямування за божественною таємницею. Гуманна педагогіка розглядає в якості своїх категорій поняття: Любов, Віра, Надія, Радість, Успіх, Співробітництво, Одухотворення, Натхнення та ін.

(Витяг з Маніфесту Гуманної педагогіки)

0
13 Вихователь   [Матеріал]
На що спрямувати нашу творчу енергію

Гуманна педагогіка не є вже проторованим шляхом, яким нам залишається гідно пройти. Кожному доведеться самому відкрити свою стежинку, але кожному при цьому доведеться також спрямувати свою творчу енергію на розв’язання проблем, на яких гуманна педагогіка ставить свої акценти. Досягнення нашого творчого пошуку стануть, по-перше, сходинками нашого зростання; по-друге – джерелами насичення нашого суб’єктивного освітнього поля сенсом спільного з дітьми життя, спрямованого до Світла; по-третє – нашими дарами духу на всезагальний вівтар творення гуманної педагогіки. Зазначимо частину цих питань, що потребують розв’язання в теоретичній та практичній діяльності кожного з нас:

1.Духовне життя.
Воно є внутрішнім джерелом сходження духу, воно ж є джерелом діяльності людини в зовнішньому світі. Якими світлими та творчими óбразами збагачувати нам духовний світ кожної Дитини, як у кожній виховувати духовну особистість, уміння жити в духовному світі й виносити в зовнішній світ дари свого духу? Як самому жити багатогранним духовним життям і давати зразок одухотвореної діяльності?

2. Благородство і Великодушність.
Це є найвищі якості людини, виховання яких є метою гуманного освітнього процесу. Як нам їх вирощувати в кожній Дитині, на яких прикладах і змістовому матеріалі? Як самим бути Благородними і Великодушними в нашому постійному спілкуванні з дітьми, з кожною Дитиною?

3. Відповідальність за свої думки і слова.
Думка і слово є могутньою творчою енергією – як будівничою, якщо вона світла, так і руйнівною, якщо вона темна. Нам треба виховати в кожній Дитині відповідальність за свої думки і слова, виховати добре мислення, ясне мислення, прекрасне мислення і, звичайно ж, добре мовлення, мудре мовлення, прекрасне мовлення. Як це зробити? Як нам самим берегти чистоту своїх думок?

4. Закон причин і наслідків.
Це є універсальний закон життя: людина постійно пожинає наслідки посіяних раніше причин і сіє причини, які обов’язково будуть мати наслідки в найближчому або віддаленому майбутньому. Інакше кажучи, вона сама творить свою долю, і в цьому є її внутрішня свобода. Як допомогти дітям усвідомити непохитність цього закону? Як привчити кожну Дитину бути обачливою у своїх «посівах» причин в теперішньому та вміти аналізувати й робити висновки з різних наслідків, що виникли в її житті? Як ми самі дотримуємося закону причин і наслідків?

5. Закон любові.
Любов є всемогутньою та всеохоплюючою силою усього освітнього світу. Як нести любов дітям і кожній Дитині, щоб вони приймали її та піддавалися її виховному впливові? Як вирощувати в них взаємну любов до нас? Як виховувати любов до ближнього і до всього сущого? Як вдосконалювати своє мистецтво любити дітей і кожну Дитину?

6. Закон духовної спільності.
Він є основою та необхідною умовою виховання. Як вирощувати цю спільність з нашими учнями, вихованцями, з кожною Дитиною? Як її берегти? Як нею користуватися? Якими повинні бути сенс, зміст, особливості нашого спілкування з дітьми та окремою Дитиною? Як вирощувати духовну спільність у потоці своєї свідомості?

7. Самовдосконалення.
Кожен із нас є творцем свого суб’єктивного освітнього поля, в яке втягуємо дітей або окрему Дитину. Сила і якість впливу цього поля залежить від нашої особистості та нашої культури: характеру, вдачі, почуттів, думок, знань, устремлінь, світогляду. Наше освітнє поле – це відображення нашої сутності. Звідси – найфундаментальніша проблема гуманної педагогіки – самовдосконалення. Як цим займатися? Як і в чому вдосконалюватися? Як зробити, щоб наше слово відповідало справі? Як розширювати свою свідомість? Хто нам у цьому буде надавати допомогу? Як вести дітей шляхом самовдосконалення?

Акцентологія гуманної педагогіки шукає також відповіді на питання: про розвиток віри, про виховання Серця, про розуміння сенсу життя, про розвиток уміння самопізнання, про виховання героїв, про горизонти наук у змісті освіти, про створення освітніх курсів на засадах принципів гуманної педагогіки і т. д. Відокремленими є питання: як облагороджувати знання, як нам навчати їх «мовою серця», в яких формах краси підносити їх дітям, в яких духовно-моральних діалогах сіяти їх у душах дітей.

(Витяг з Маніфесту Гуманної педагогіки)

0
12 Вихователь   [Матеріал]
Нам тільки здається, що сили, з якими ми зіштовхуємось, нездоланні

Ми не можемо залишатися осторонь від цієї дійсності, що ламає долі підростаючого покоління та руйнує освітній світ, не можемо займатися тільки одним завданням: озброєнням підростаючого покоління знаннями, вміннями і навичками, а точніше, підготовкою школярів до здачі єдиних державних екзаменів, пристосуванням їх до життя, прищеплюванням їм сумнівної «конкурентноздатності». Дітей треба захищати від агресії середовища, від посягань сил темряви. Але як нам це зробити?

Сили, видимі та приховані, з якими ми зіштовхуємося, нам здаються нездоланними. Але ні: наші можливості більш могутні, ніж міць зовнішніх сил; вони містяться в нашому мистецтві виховання, в мудрості, відданості, терпінні та любові, якими ми наповнюємо наше ставлення до кожної Дитини. Виховання наше стане потужним, якщо зрозуміємо, що в нас крім нього немає іншої зброї проти темряви. Виховання стане захисним, якщо будемо жити разом із Дитиною в Світлі та справами Світла. Виховання стане переможним, якщо воно буде спрямоване на розкриття духовних багатств Дитини. Виховання в цей несвітлий час є спасінням душ підростаючих людей. Треба твердо знати, що в цьому служінні немає перепочинку і не можна послаблювати пильність.

(Витяг з Маніфесту Гуманної педагогіки)

0
11 Вихователь   [Матеріал]
Між гуманною педагогікою та авторитарною педагогікою немає золотої середини

Гуманна педагогіка не є нашим винаходом, її джерелом є класична педагогічна спадщина. Поняття «класична» і «традиційна» часом розуміються як ідентичні або споріднені: традиційна педагогіка ніби є життєвим заломленням класичної педагогіки. Нажаль, це зовсім не так. Поняття «традиційна педагогіка» («традиційна методика», «традиційна практика») могло б нести в собі гідний зміст, якби воно відображало рівень втілення класичних ідей у життєвих умовах, що історично склалися. В дійсності ж ми маємо справу з двома різними напрямами педагогічного мислення і педагогічної практики: для традиційної теорії та практики визначальною рисою є авторитаризм, для класичної ж – гуманізм.

Це є діаметрально протилежні підходи до освітньої практики. Хоча слід відзначити, що в різних варіаціях традиційної педагогіки міститься немало цінних узагальнень, які складають досягнення педагогічної думки. Однак відмінності такі глибокі, що пошук золотої середини між традиційною педагогікою та класичною педагогікою не може увінчатися успіхом. Доводиться тільки обирати або ту, або іншу форму мислення та освітньої практики. Найголовніша особливість класичного педагогічного мислення, на відміну від традиційного, в тому, що воно багатовимірне. Його основу складає синтетичне ціле духовного і матеріального, ірраціонального і раціонального, релігійного і наукового, космічного і земного. Воно приймає постулат вічності духу і спрямовує людину до такого земного життя, яке є шляхом розвитку і вдосконалення духу.

Класична педагогіка не оголошує себе наукою, а швидше вважає себе мірою всіх наук, мірою самого життя, загальнолюдською культурою мислення. Метрами гуманної педагогіки є такі класики, як: Марк Фабій Квінтіліан, Ян Амос Коменський, Жан-Жак Руссо, Іоганн Генріх Песталоцці, Костянтин Дмитрович Ушинський, Адольф Дістервег, Марія Монтессорі, Антон Семенович Макаренко, Януш Корчак, Василь Олександрович Сухомлинський…

Довкола них утворюються прекрасні сузір’я видатних педагогів-мислителів, які далі несуть факели ідей гуманізму в освіті. Духовно-філософські основи гуманної педагогіки ми беремо з праць Конфуція, Лао-Цзи, Сократа, Платона, Аристотеля, Г. Сковороди, М. Бердяєва, І. Ільїна, П. Флоренського, родини Реріхів… Опору і натхнення знаходимо у Святих Писаннях Світових Релігій – Буддизму, Іудаїзму, Християнства, Ісламу.

(Витяг з Маніфесту Гуманної педагогіки)

0
10 Вихователь   [Матеріал]
Що не від любові до дітей, то від лукавого

Дітей треба захищати від розбещуючого впливу засобів масової інформації, від натиску аморальних комп’ютерних ігор і розваг, від бридких видовищ і гидкої музики, від посягань дорослих, від політичних амбіцій влад.

== Чи можна вважати, що впровадження ринкового принципу в освіті, – або, як казав К.Д.Ушинський, «торгашеського напряму, який із життя почав проникати в школу», – є проявом турботи держави про дітей?
== Чи можна стверджувати, що насильницьке впровадження в освітній світ єдиних державних екзаменів є проявом найвідданішої любові держави до дітей?
== Чи можна вірити, що впровадження ювенальної юстиції, яка під виглядом захисту прав дітей вже позбавила сотні тисяч із них щастя мати сім’ю та любити батьків, є ствердженням любові та турботи держави про дітей?
== Що сказати про впровадження в школах служби так званих омбудсменів, про їхні безапеляційні розгляди та заохочення доносів учнів і вчителів одне на одного – це теж від любові до дітей?

Такі заходи є грубими спробами регулювати в освітньому просторі моральність не силою виховання, а «ювенальними» законами, що руйнують усяке виховання. Але ж ми знаємо, що жодна стаття всіх законів карного, цивільного, адміністративного права, тим більше ювенальної юстиції не може бути справедливішою, сильнішою та вищою за закон моральності та совісті. Якщо у світі освіти що-небудь робиться не з любові до дітей, чуйної до них турботливості, все буде брехнею, яка породжує зло, все буде від лукавого. Ось і відбуваються біди.

Ніколи не було такої страшної кількості дітей-бомжів, дітей безпритульних, дітей покинутих, дітей-правопорушників, – а тепер є.
Ніколи не було такої жахливої кількості дитячих суїцидів, агресії дорослих проти дітей, – а тепер є.
Ніколи не було стількох наркоманів, курців, алкоголіків серед дітей і молоді, – а тепер є.
Ніколи не допускалася до дітей порнографія, і не було такого розгулу дитячої проституції, – а тепер є.
Ніколи не було підпільного бізнесу з торгівлі дітьми, – а тепер є.
Ніколи не було молодіжного фашизму, не розпалювалась національна та релігійна ворожнеча серед молоді, – а тепер це робиться.

Суспільство і засоби масової інформації нещадно забруднюють мовлення дітей лихослів’ям, лайкою, грубістю, хамством, роздратованістю, неповагою. Здригається серце від безкультурності, від дитячої жорстокості, що не знає меж, цинізму, наруги над святинями свого народу.

(Витяг з Маніфесту Гуманної педагогіки)

0
9 Вихователь   [Матеріал]
Молодь відводиться від пошуку сенсу життя

Світ стрімко змінюється, але змінюють його не культура і спрямованість до Світла, а науково-технічний прогрес зі своєю соціальною установкою «бери від життя все». Багато досягнень науки і техніки, звичайно, збагачують нас, розширюють горизонти людського пізнання. Але поряд із ними є «досягнення» у вигляді надсекретної зброї масового знищення, тотального контролю через всезагальну «чіпізацію» та маніпулювання свідомістю і підсвідомістю людини та цілих спільнот людей. Стверджується потяг молоді до речей, розпалюється пристрасть до задоволень, розхитуються основи сім’ї, духовні, релігійні та національні устої народів. Ведеться посилена пропаганда сексу та бездіяльного гулящого життя. Скидаються уряди, ведуться війни та знищуються держави. Як відгуки духовно-морального падіння людей слід розглядати страшні стихійні лиха – землетруси, цунамі, повені, лісові пожежі, епідемії нових хвороб, вибухи атомних електростанцій і складів боєприпасів, катастрофи літаків, кораблів і потягів, – які все частішають і посилюються. За один раз знищуються цілі міста, гинуть тисячі, сотні тисяч людей.

Ці глобальні зрушення, яким ми всі свідки, відбиваються на світі освіти. В різних країнах здійснюються реформи, які суспільство сприймає як антинародні: вони неминуче призводять до зниження рівня освіченості людей і завищення в них пристрасті до задоволень, матеріального блага, облаштування власного життя хай навіть на шкоду іншим. Така спільнота людей легко піддається управлінню та маніпулюванню.

В освітньому процесі молодь наполегливо відводиться від високих світоглядних цінностей, від пошуку сенсу життя та свого призначення, від поняття служіння ідеалам, від духовних запитів, від почуття совісті, обов’язку, відповідальності. Навчальні процеси та їхні формальні наслідки ставляться вище за виховні. З освітнього світу витісняються завдання духовно-морального становлення молодих людей. Перетворюються на порожній звук поняття благородства та великодушності, добра і краси, загального блага і духовної досконалості, любові та відданості, батьківщини та загальнолюдських цінностей. Через засоби масової інформації, через Інтернет, через стандартизацію змісту освіти, через хибні педагогічні приписи молоде покоління готується для егоїстичного життя, але не заради захисту і розвитку самого життя, вдосконалення свого духовно-морального світу і ствердження загального блага.

(Витяг з Маніфесту Гуманної педагогіки)

0
8 Вихователь   [Матеріал]
Інерційний авторитаризм освіти

Великий мислитель В. І. Вернадський писав: «У сучасній громадській і соціальній конструкції людство переважно скеровується ідеями, які вже більше не відповідають реальності та виражають стан розуму і наукові знання поколінь, що зникли в минулому». Такою ідеєю, що віджила свій вік, у нашій громадській і соціальній конструкції є педагогічний авторитаризм. У світі освіти панує інерційний авторитаризм. Це практика виховання та навчання, що склалася віками та базується на примусі та насильстві, на принципі «батога і пряника». Йому надано наукового вигляду в педагогічній теорії, він відображений у підручниках педагогіки та методичних посібниках. Він визнається офіційною педагогікою, на підставі якої розробляються: зміст і методи, шкільні підручники, уроки і взагалі вся освітня система, в тому числі накази та інструкції органів влади та реформи, які ними здійснюються.

Філософською основою авторитарної педагогічної свідомості є матеріалістичне сприйняття світу. Воно і диктує головне завдання: озброїти молоде покоління лише деяким формальним набором так званих «освітніх стандартів». У цьому й розуміється суть підготовки молодого покоління до життя. Але оскільки вважається, що Дитина за своєю природою протистоїть намірам дорослих, які піклуються про неї, то педагогічною нормою стає примушувати її підкорятися волі своїх вихователів і вчителів.

Авторитарне педагогічне мислення керує діяльністю переважної більшості вчителів, вихователів, методистів, працівників освіти, шкільних психологів, батьків. Унаслідок традиційної стійкості та повсюдності за авторитарним підходом визнається очевидність «педагогічної істини». Хоча є фактом, що ця «істина» породжує глибоку кризу в освіті, стає джерелом конфліктів у взаємостосунках між вихованцями та їхніми вихователями, учнями та вчителями, дітьми та дорослими. Як висловився психолог Д. І. Фельдштейн: діти поруч із нами, але не всередині нас, ми поруч із ними, але вони не впускають нас всередину себе.

Нам потрібно захистити дітей не тільки від насилля зовнішнього світу, але й від себе теж, якщо ми – авторитарно налаштовані вчителі, вихователі, батьки. Нам необхідно віддалити себе від хибної істини авторитарного підходу до дітей. У авторитарному процесі школярі, звичайно, отримують певний рівень вихованості та розвиненості, багато хто з них дійсно озброюється міцними знаннями, виявляє талант і може прославитися. Але чи в цьому торжество Істини? Наші вихованці та учні могли би прожити свої шкільні роки, своє дитинство і юнацтво набагато радісніше та змістовніше. Вони могли би стати набагато досконалішими громадянами і розкрили б найбільш багатогранно свою багату духовну та земну природу. І це щастя торкнулося б майже всіх, якби їхній світ освіти був наповнений духовним гуманізмом.

(Витяг з Маніфесту Гуманної педагогіки )

1-10 11-17
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]